Жарти та анекдоти для дітей - Сторінка 5

З угорського гумору

Дядечко Андраш запитав Георга:

— Що ми бачимо над своєю головою?

— Ми бачимо блакитне небо, — відповів Георг.

— А коли йде дощ?

— Тоді ми бачимо парасольку.

Тонні міркує:

— Якщо комар сяде на кропиву, то хто кого вжалить — кропива комара чи комар кропиву?

— І чому це стародавні мудреці казали, що мовчання — золото? — обурюється Дьюла. — Коли я мовчу в школі, то мені вчитель завжди ставить одиницю.

З польського гумору

— Модралько, нащо нам вуха? — питає Зозуля.

— Вуха? Щоб слухати, — каже Модралька.

— А очі?

— Дивитися.

— Правильно, — хвалить Модральку Зозуля. — А тепер скажи, нащо нам ніс?

— Ніс? — перепитує Модралька. — Щоб його витирати.

— Стасю, в шафі було три калачі, а зараз тільки один лишився.

Як це могло статися?

— Було темно, мамо, і я не помітив третього.

Друзі кличуть Янека гратися у футбола. А він їм на те:

— Мама загадала мені поприбирати в кімнаті, вивчити уроки і годинку пограти на піаніно. Отже, я прийду хвилин через десять.

З румунського гумору

— Йоне, що сталося? Я попросила тебе купити пляшку оцту в гастрономі, що поруч, а ти повернувся через три години.

— Винен, мамцю. Але не гнівайтесь. Адже ви казали: визнав провину— то вже півмолодця.

— Я у футбол не граю. Я ж і короткозорий, і не знаю правил.

— От і чудово: будеш суддею!

З болгарського гумору

— Тату, коли я виросту, то стану полярним дослідником.

— Дуже добре, Атанасе. Це чудова мрія.

— Але я вже тепер хочу готуватися до цього.

— А як саме?

— Щодня купуй мені морозиво, щоб я звикав до холоду.

— Посоромився б, Митку! Поруч ідеш і не допомагаєш старому.

— Не турбуйся, Герчо, це не мій дідусь...

Хлопчик-рибалка прийшов до фотографа й каже:

— Збільшіть, будь ласка, рибу, а мене залиште таким самим.

— Мамо, яку сорочку ти мені даси сьогодні? — гукає Петро з ванної.

— З коротким рукавом. А що?

— Та щоб я знав, поки мити руки.

— Хлопчику, де мешкає Петров? — питається чоловік у хлопчика, який бігає у дворі.

Хлопчик веде чоловіка на десятий поверх, показує на двері:

— Петров живе ось тут. Але зараз його немає вдома, бо він сидить у дворі на лавці.

— Тебе щойно покарали за розбиту тарілку, а ти вже співаєш...

— Але ж я співаю сумні пісні, мамо.