Вірші про зиму

Дід Мороз не раз мені

Снився перед святом:

Щоки в нього крижані,

В чубі — сніг лапатий.

Дід Мороз лише дихне —

Мерзне все довкола,

Тільки гляне — і мене

Холодом проколе...

А коли прийшло в наш дім

Новорічне свято,

Вийшов я у парк тоді

Погуляти з татом.

Осипався з верховіть

Сніг, як самоцвіти.

Бачу: Дід Мороз стоїть,

А круг нього — діти.

Він бере на руки їх,

Щось розповідає —

І дзвінкий веселий сміх

Між дерев лунає.

Дід Мороз мені гукнув:

«Йди сюди, онуку!» —

І до мене простягнув

Білу свою руку.

Я принишк. Але рука —

Лагідна й гаряча.

І зрадів я, що людська

У Мороза вдача.

Сиджу я біля підвіконня,

Коли дивлюся — у садку

На груші... яблука червоні

Висять на самому вершку.

У сад вдивляючись пильніше,

Я довго голову ламав:

Так як же так, чому раніше

Цих яблук я не помічав?

Та от підвівся кіт-гульвіса,

На грушу глипнув, як сова, —

Червоні яблука знялися

І — полетіли! Ну й дива!

Взяв олівець я із пенала

І написав в календарі:

«Сьогодні вперше прилітали

До нас у гості снігурі».

Падав сніг,

падав сніг —

для усіх,

усіх,

усіх:

і дорослих, і малих,

і веселих, і сумних.

Всім, хто гордо носа ніс,

він тихцем сідав на ніс.

А роззяві, як на сміх,

залетів до рота сніг.

Вереді за комір вліз

і довів його до сліз.

А веселі грали в сніжки —

сніг сідав їм на усмішки

і сміявся з усіма: —

Ой, зима,

зима,

зима!

Гарна нічка-новорічка!

Найчудовіша в зимі!

Новорічка-чарівничка...

Поміркуйте-но самі:

На ялинках ця чаклунка

Скрізь запалює зірки

І найкращі подарунки

Нам кладе під подушки.

О дванадцятій годині

Похитнеться стрілка — скік!

1ми всі за мить єдину

Підростем на цілий рік.

Погас учора день,

Заплакав Рік Старенький;

Сьогодні розсвіло —

Сміється Молоденький.

Старенького нам жаль,

А плакать не годиться,

Бо Молоденький Рік

Почне на нас свариться.

Що дав Старенький Рік,

Те бачили і знають;

Що ж Молоденький дасть —

Сьогодні не питають.

І празникує люд,

Вигукує раденький:

«Прощай, Старенький Рік!

Здоров був, Молоденький!»