Розмова-застереження «Біда забрала в мене щастя радіти теплому дощу»

Чорнобильська атомна електростанція є символом наймасштабнішої техногенної катастрофи в історії людства.

Трагедія, спричинена вибухом на її четвертому енергоблоці, не має аналогів за обсягами забруднення природного середовища, негативного впливу на здоров'я та психіку людей, їхній побут і соціально-економічні умови життя.

Для того, щоб Чорнобильська катастрофа не повторилася, потрібно виховувати дітей у дусі відповідальності за загрозливі технології та розвивати в молоді екологічну свідомість. Говорити про Чорнобиль важко, але говорити потрібно чесно і зрозумілою для дитини мовою. Не боятися цих розмов, бо вони вкрай важливі для громадянської свідомості. Проте без спеціальної літератури зробити це дуже важко. Потрібен фаховий супровід, розуміння, як повести розмову, щоб не травмувати, відповідати на запитання, яких у дитини буде багато. Як подати її маленьким читачам, про що говорити з підлітками. Художня література допомагає повести розмову в правильному руслі.

Дитяча письменниця Катерина Міхаліцина написала дві нові книжки про Чорнобильську трагедію: "Квіти біля четвертого" і "Реактори не вибухають".

Знайомимося з книжками Катерини Міхаліциної про Чорнобиль

Дві книжки Катерини Міхаліциної на одну тему, проте вони дуже різні: "Квіти біля четвертого" тонка і душевна розповідь для молодших дітей віком 7+. "Реактори не вибухають" – про Чорнобильську трагедію у кількох вимірах: технічному, природничому, політичному, а також емоційному. Вона розрахована для більш дорослих дітей – одинадцять років плюс, проте й дорослому читачеві вона допоможе скласти незрозумілі пазли.

"Квіти біля четвертого" - це особиста історія, де бабуся розповідає онуці про свою долю і переживання.

За чим так тужить прабабуся, щось видивляючись із вікна багатоповерхівки? Вона назавжди покинула свій дім десь на квітучому Поліссі. Катастрофа відібрала не тільки оселю, а й життя близької людини — як іще безліч життів. Вона збирає трави, що пахнуть рідними краями, й береже спогади, якими поділиться з правнучкою. Дівчинка малює так само обдаровано, як і її землячка по Чорнобильській зоні, представниця наївного живопису Марія Примаченко, картинами якої свого часу захоплювався Пікассо. Художниця, на відміну від бабусі героїні, залишилася до кінця життя в покинутому селі поблизу реактора.

Про роботу над книжкою "Квіти біля четвертого" авторка пише, що "це книжка потік для мене. В певному сенсі вона присвячена моїй прабабці. Вона сиділа в мене на плечі як янгол і допомагала писати.

Сама побудова розповіді взята так, як робила моя прабабуся, яка теж була переселенкою, теж втратила дім. Я вже не пам'ятаю, що ставало для неї мотивом розповідати мені все це, але у випадку книжкової прабабусі - це була гілочка чорнобиля, яка пахне їй одночасно і домом, і катастрофою, власне тим, що цей дім забрало. Це така бентежна, маленька гілочка. Тому що наша пам'ять, як мені здається, складається з таких маленьких, дрібних, бентежних моментів, які ніколи нас не покидають. І згадки про те, що і як розповідала мені прабабуся, допомогли мені написати ось цю книжку зовсім здавалося з іншою історією, але насправді з дуже схожою".

"Реактори не вибухають". Перед читачем постає Чорнобиль як місто, як атомна електростанція, як Зона відчуження, як трагедія і як символ. Цю книжку створено, щоб пояснити катастрофу людям, які народилися вже далеко по ній. Аби «Чорнобиль» був не просто словом, за яким упізнають Україну, а усвідомленим історичним досвідом. Його тут показано в кількох вимірах: технічному, емоційному, природничому, політичному.

Книжка «Реактори не вибухають» - колективна робота. Співавтор книги - Станіслав Дворницький, фізик і для якого ця тема неемоційна. Науковим редактором цієї книжки є пан Олексій Бреус, старший інженер четвертого енергоблоку ЧАЕС. Власне він та людина, яка натиснула останні працюючи кнопки на пульті ядерного реактору, який вибухнув.

Над книгою працювалося «з одного боку наполегливо, з другого - тривожно. Це книжка, яка довкола себе притягувала багато інформації, багато приємного і неприємного, але основне – це ідеї, з якими хочеться працювати і є що розкопувати далі», - говорить авторка.

Нехай чорнобильські дзвони озвуться в наших душах жалем, милосердям та співчуттям. Маємо знати про Чорнобиль все, зробити так, щоб на долю людства більше не випало таких жахливих катастроф.

Уривок з книжки Світлани Алексієвич «Чорнобильська молитва» Просто слухай!

"Чорнобильська молитва" Світлана Алексіевич

Художньо-документальний роман білоруської письменниці Світлани Алексієвич, Нобелівської лауреатки 2015 року, говорить голосами "маленьких людей" про катастрофу, що зруйнувала мільйони життів, перевернула світогляд цілого покоління, а заразом відхилила залізну завісу й підважила непорушну, здавалося, конструкцію радянської держави. Роман створено на основі розлогих інтерв'ю з очевидцями та потерпілими від Чорнобильської трагедії: ліквідаторами та їхніми близькими, вимушеними переселенцями з уражених радіацією регіонів та самоселами "зони", посадовцями, від рішень яких залежали долі десятків тисяч людей, та дітьми, котрі знали, що народилися вже приреченими.

Переклад на українську та післямова Оксани Забужко.