«Побачити світ очима Марії Примаченко»: мистецький медіа-етюд

10 січня о 14.00 центральна бібліотека для дітей провела мистецький медіа- етюд

«Побачити світ очами Марії Примаченко». Учасники заходу за горнятком чаю спілкувалися про цікаве, красиве і питомо українське!

Діти дізналися цікави факти з біографії Марію Примаченко, довідалися про стиль наївне мистецтво та про те, як працювала художниця, розглядали репродукції її картин, спробували їх описувати та долучилися до творчості – розмальовували картинки у стилі Марії Примаченко.

Марію Приймаченко називають однією із найсамобутніших українських художниць. 12 січня відзначають 115-річницю з її дня народження. 

Пропонуємо переглянути медіа-етюд "Світ очима Марії Примаченко". Це цікаво! Це красиво! Це чудова нагода більше дізнатися про талановиту художницю, якою Україна може пишатися.

«У нас є свої круті речі. І Марія Примаченко - це сучасний тренд, а Prima Maria - модний і урбаністичний бренд, який цілком може викликати почуття поваги за українське. Роботи Примаченко виявляють український код: ми, як і її звірі, - такі ж різні і дивні, такі ж сильні й незвичайні, і може саме тому нас не вдається остаточно завоювати і підкорити», - сказав продюсер Едуард Ахрамович

«Її мистецтво міцне, оптимістичне, життєстверджуюче, а сьогодні, у час війни, нам оптимізму не вистачає, тієї сили, яка черпає свої витоки з прадавніх часів нашої землі.»                                             Мистецтвознавець, дослідник, колекціонер Едуард Димшиць

Марія Примаченко 88 років прожила в маленькому селі на Київщині та не дуже переймалася своєю славою. З фотографій на нас дивиться роста сільська жінка, зовсім не схожа на «зірку» наївного мистецтва, заслужену діячку мистецтв УРСР, лауреатку Державної премії УРСР, Народну художницю України, на честь якої назвали малу планету 14624. Поважні звання вона отримала ще за життя – справедливо і заслужено за своє дивовижне, казкове бачення світу. При цьому жила не як «заслужена» – всі 88 років свого життя у рідному селі Болотня на Київщині, без особливих благ чи вишуканих умов.

Що читати про Марію Примаченко

• «Квіти від Жар-птиці»: Дитинство Марії Приймаченко. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько. Серія «Життя видатних дітей», с. 58.
• «Марія Приймаченко»: Альбом. – К.: Мистецтво, 1994. – 132 с., іл.
• Марія Примаченко. Україна. Ілюстрована енциклопедія: 101 видатна постать. – Х.: Видавництво «Ранок», 2009, с.59

Згадаємо цікаві факти з життя художниці

Мати Марії – Параска Василівна була майстринею-вишивальницею

Імовірно, від неї художниці передалося відчуття форми і кольору, а також вміння гарно вишивати – всі свої сорочки Марія до старості вишивала собі сама. Батько Оксентій Григорович теж не був позбавлений художнього хисту: він був теслею, але дворові огорожі, які робив своїми руками, оформляв у вигляді головатих зображень.

У дитинстві Примаченко перехворіла на поліомієліт

У той час дитяча смертність від цієї хвороби сягала 90%. Марія вижила. Хвороба навчила її добре зосереджуватися, але при цьому зробила дуже вразливою.

Несподівана слава прийшла до Примаченко у 27 років

Ішов 1936 рік, «влада народу» прагнула бачити народ у мистецтві та залучала сільських самородків до навчання. Запросили й Марію до Києва навчатися в експериментальних майстернях при Київському музеї українського мистецтва. Роботи мисткині так сподобалися, що їх того ж року виставили на першій Республіканській виставці народної творчості і виділили для них окрему залу.

Потім повезли на виставки до Москви, Ленінграда, Варшави, Парижа, Софії, Монреаля, Праги. Народну художницю на батьківщині нагородили дипломом, а на міжнародній виставці у Парижі – золотою медаллю. Дистанційно, звісно. Марія в цей час була рідному селі.

Свого чоловіка Марія зустріла у Києво-Печерській Лаврі

Їй було 27, вона якраз навчалася в розташованій на території монастиря Школі народних майстрів. А Василь Маринчук, лейтенант Червоної армії, саме приїхав на екскурсію. Виявилося, що парубок – з сусіднього села. Молоді люди вподобали одне одного.

Ледь закінчивши навчання Марія покинула Київ, хоча могла тут залишитися, і поїхала в село до коханого.

З чоловіком Василем Маринчуком вони прожили майже п'ять років у цивільному шлюбі. У 1941 році Марія народила сина Федора, якраз розпочалася Друга світова війна. Чоловік мобілізувався і з війни не повернувся...

Чоловік Марії Примаченко Василь загинув у роки Другої світової війни. Тому в її творчому доробку намальовані солдатські могили, чудернацькі звірі, які уособлювали війну, чимало сцен, коли рідні і кохані проводжають чоловіків, синів, братів на війну. Букети і вазони з квітами й птахами Марія Примаченко присвячувала воїнам. Не оминала і тематику кохання.

Ще один талант Примаченко – весільні вироби з тіста

Художниця не лише писала шедевральні картини й вправно вишивала, вона ще й випікала для весіль різні вироби, і саме цими славилася у своєму селі

Художниця була правшею, але писала картини лівою рукою

Вона не знала професійних хитрощів, не мала художньої освіти та писала на звичайному ватмані простою гуашшю й аквареллю.

Попри казкову, фантастичну, наївну образність художниця не оминала й гострих проблем

У 1936 році вона написала картину «Звіриний суд». На ній чорна мавпа за столом пише протокол, а двоє вовків стоять перед нею навшпиньки – не важко здогадатися, що це асоціація з репресіями. На одній з картин 1930-х років вона зобразила слоноподібне чудовисько і підписала: «Та звірина йде й дрімає собі, їсти шукає, то й наряди не на умі, коли їсти хочеться, то нічого не хочеться» – чи не натяк це на Голодомор?

У 1986 році Марія створила «чорнобильську» серію, адже її рідне село Болотня знаходиться майже у 30-кілометровій зоні.

Цікавинка картин Примаченко – підписи-примовки

Кожну картину Марія Примаченко підписувала, і ці промовки пояснюють суть роботи, який зміст вона вклала. Для прикладу, експонуються картини ‒ «Вовчик. Скільки вовка не годуй, а він все в ліс дивиться» (1993 рік), «Атомна війна – будь проклята вона! Щоб люди не знали і горя не мали!» (1989 рік), «Видра гуляє у лісі» (1990 рік), «Дарую червоні маки людям, щоб землю святу любили і на ній робили» (1985 рік). Серед підписів-промовок можна побачити і написаний рукою Марії Примаченко.

Їх вона писала і римувала сама або адаптувала народні приказки під сюжет своєї картини. «Три буслики у горосі живуть у нас і досі», «Лежень ліг під яблунею, щоб яблуко само упало у рот, а воно його у лоб», «Галя свиней у колгоспі годувала. Виростила поросят тисячу і сімдесят», «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть», «Собачка Ада не боїться гада», «Веснянки-роговички – веселії птички» – всі підписи вражають дитячістю і глибиною водночас.

Художниця ілюструвала книжки і співпрацювала з Михайлом Стельмахом

Примаченко створила малюнки для книг українського письменника «Журавель» та «Чорногуз приймає душ». Також проілюструвала 5 дитячих книжок видавництва «Веселка». Причому придумувала саме дитячі малюнки, а не адаптувала чи давала свої готові картини.

У програмі «На добраніч, діти», що транслювалася колись на УТ-1, анімація колискової була оформлена за мотивами картин Марії Примаченко