Ескіз до портрета «В сльозі та любові викупаю слово»: Степану Пушику – 80!

Степан Пушик писав про своїх братів по перу:

«Найвища радість для поета – Ім'я залишити своє.» Ім'я Степана Пушика живе! Про його творчу та наукову спадщину можна говорити нескінченно!

Намалюємо контрастними штрихами ескіз до портрета «В сльозі та любові викупаю слово».

• Мешканці Івано-Франківська завжди будуть пам'ятати свого великого і разом з тим дуже простого краянина – Степана Григоровича Пушика. Він був яскравим і самобутнім представником карпатської поетичної школи. «Нестором Карпатського краю», «Вічним Зошитом і Вічним Пером», «чільним карпатським Чоловіком», «Писаним Каменем» називає його у своїх дописах українська письменниця Любов Голота. І це так влучно і емко сказано про письменника: бо все – від язичницьких капищ до літописних персоналій Пушик знаходив у рідному краю, бо всюди був очевидцем та літописцем, бо любив Україну понад усе, а Карпати були його серцем.
• Степан Пушик ніколи не боявся казати правду: «О скільки доносів на мене осіло в архівах, / Та я не змінився! Бо я, як завжди, – бунтівник», «Я маю вогонь, бо я владам служити не вмію. / Я маю народ! А народ зрозуміє мене».
• Пушик зображує важке життя часів Радянської України та засуджує радянську владу: «Я живу у жахливій державі, / Де все корчиться, стогне, гниє, / Гніт, мов цвяхи студені, іржаві / Вбився в тіло зболіле моє», «Колгоспна страшна неволя: / Нема ані храмів, ні свят».
• Поет часто критикує владу вже незалежної України, продажних громадян, виступає проти корупції: «Низи крадуть, верхи грабують. / Куди ж ти, Україно, йдеш?», «За двісті гривень тебе куплять, / Чи гречки привезуть у дім, / Опісля шкуру з тебе злуплять / І сіль розсиплють по живім». Автор намагається пробудити народ, відкрити очі на політичні проблеми нашої держави, закликає людей боротися проти несправедливості: «Коли ж появиться / В нас батько нації? / Коли ж народиться / Новий месія?/ Коли дасть спокій / Усім Росія?»
• Відпочиває перо й душа в пейзажній та інтимній ліриці. Вона вражає унікальністю художніх засобів: «Молодість – злотокопитна лань», «Синім цвітом нічка розцвіла, / Як цвіте у лузі незабудка», «Сипле синій вітер позолоту – / Понад гори – завірюха зір», «Синя пава, чорна нічка, наче кава!», «Чорна хвиля, чорні коси, чорна хмара, / Темне небо – ясний блискіт, синій грім!», «Синій серпень мовчить.../ Мов шепочуться в лісі закохані», «Я піду в синій сон передмістя, / Аж туди, де вже сонця встає, / Вічні спогади гострі, як вістря, / Б'ють прицільно у серце моє»
• Живуть його чудові пісні, а їх налічується чимало – 150 його віршів покладено на музику! Вони любимі українським слухачем, адже вічні теми, рідна музика! Найкоротший шлях до великої аудиторії лежить через пісню. Проте пісня – лиш часточка його великого доробку.
• Не міг оминути дитячу літературу Степан Пушик, батько двох дітей та дідусь чотирьох онуків. «Маленьке шпаченя», «Золотий човник», «Новинкар», «Зелена борода»: прості, легкі, веселі і водночас такі мудрі вірші, що пробуджують дитячу уяву, навчають, вводять її у світ речей та понять.
• Двотомник «Я для Вкраїни жив» називають поетичним звітом Степана Пушика перед українським народом. Цей звіт геніального поета-пісняра можна ознаменувати ключовими словами: «Спішу до вас, прийміть мене до себе. / Я вам добро, любов свою несу».

Дорогі читачі! Приходьте в бібліотеку, твори Степана Григоровича Пушика чекають на вас! Його слова викупані в сльозі й любові, його твори легкі й глибокі, сумні й веселі. Вони для вас писалися великим талантом з великою любов'ю. «Читаю Степана Пушика – «Страж-гора». Розум, дотепність, глибина. І розкутість. Яка мова! Злитки золоті...» Олесь Гончар