Пантелеймон Куліш і сьогодення: 205 років від Дня народження

Пантелеймон Куліш першим створив образ модерного сприйняття «європейської України».

Іван Франко називав Куліша «перворядною зіркою» в українському письменстві, «одним із корифеїв нашої літератури».

Пантелеймо́н Олекса́ндрович Кулі́ш — український письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець, філософ історії. Активно сприяв розвиткові української літературної мови, науки, філософії, історії.

Дитинство

Народився майбутній письменник 7 серпня 1819 року поблизу містечка Вороніж Чернігівської губернії (зараз Сумська область, Україна) у родині нащадків козацької старшини: дрібного маєткового дворянина Олександра Андрійовича, який походив зі старшинського козацького роду Кулішів, і доньки козацького сотника Івана Гладкого — Катерини.

Дитинство хлопчика пройшло серед народних традицій та фольклору. Куліш навчався спочатку в місцевого дяка Андрія, пізніше у школі при церкві Святого Миколая, а згодом у Новгород-Сіверському повітовому училищі та Новгород-Сіверській гімназії.

З кінця 1830-х років Куліш став слухачем лекцій у Київському університеті (на словесному, а згодом на юридичному факультеті). Повноправним студентом він так і не став: через відсутність у документах свідчень про дворянське походження.

Навчання в університеті стало визначальним для його подальшої долі.

Цікаві факти

• У Куліша було чимало псевдонімів: Панько Казюка, Павло Ратай, Хуторянин та інші.
• У 1857 р. Пантелеймон Куліш створив і видав «Граматку». «Граматка» містила соціально підібраний матеріал для читання, який мав пізнавальний і виховний зміст: повчання, псалми, історичні оповідання. 1861 р. Пантелеймон Куліш перевидав «Граматку», доповнивши її короткою історією України.
• В кінці 1850-их років П. Куліш уклав першу фонетичну абетку для української мови. Перша фонетична абетка – "кулішівка" стала основою для друку "Кобзаря". "Кулішівку" заборонили в 1876 році, після виходу Емського указу (розпорядження російського імператора Олександра II, спрямованого на витіснення української мови з культурної сфери). Пізніше абетка зазнала певних змін і стала основою сучасного українського правопису.
• Був учасником організації «Кирило-Мефодіївське товариство», за що його арештували та повернули до Санкт-Петербургу, де його майже 3 місяці мучили та катували на допитах.
• Перекладач Біблії на українську мову, що в ті часи було рідкістю.
• Куліш перекладав Біблію 25 років, а коли рукопис згорів, дружина вмовила розпочати роботу заново, закінчив переклад вчений-фізик Іван Пулюй, який добре знав богослов'я.
• П. Куліш знав 10 мов, він відомий перекладацькою діяльністю. Письменник перший переклав українською твори Ґете, Гейне, Байрона, Шіллера, Шекспіра.
• Тарас Шевченко був на весіллі Куліша боярином, або як зараз кажуть – свідком.
• На Полтавщині познайомився з Миколою Гоголем.
• його дружина була письменницею, творила під такими псевдонімами: Ганна Барвінок, А. Нечуй-Вітер.
• Письменник відкрив власну друкарню "Типографія П.А.Кулиша" за отримані від літературної праці гонорари.

«Чорна рада»: історичний роман, місток між минулим і сучасністю

«Чорна рада» повна назва «Чорна рада. Хроніка 1663 року» – перший історичний роман українською мовою, вперше виданий у 1857 році. І сьогодні «Чорна рада» абсолютно сучасний роман, хоча події відбуваються у другий половині XVII століття. Роман П. Куліша забороняли і в царські, і в радянські часи. Адже він і про вибори, і про «олігархізм», а головна думка «Чорної ради» в тому, що коли козацький низ збирається, то він чинить дуже погані речі.

"Чорна рада" не просто розповідає історію, вона заново відкриває читачам важливі аспекти української історії, нагадуючи про боротьбу за національну ідентичність і незалежність. Роман слугує мостом між минулим і сучасністю, змушуючи замислитись над уроками історії, які залишаються актуальними й сьогодні.

П. Куліш майстерно описує історичні події, що обрамляють сюжет, дозволяючи читачам зануритися у світ козацької еліти, їхні політичні інтриги та особистісні конфлікти.

П. Куліш показує козацтво із різних боків: велике протиставлення «Чорної ради» – між ушляхетненим городовим козацтвом і низовим запорозьким козацтвом. Запорожців він показує, з одного боку, як анархістів, які ставлять під сумнів будь-яку владу, якими дуже складно управляти, які приводять до влади популіста Брюховецького. А з іншого боку, це такі прекрасні романтичні люди, як Кирило Тур – запорожець, який робить героїчні вчинки, не зважає на небезпеку. Куліш створює класичний образ запорожця.

• Свій роман Куліш писав близько 14 років. Перша згадка про твір, ще тільки задум, датована 1843 роком, а вийшов він у світ 1857 року.
• За 14 років, коли Куліш писав і перередаговував твір, він створив багато варіантів. Цілі розділи і сцени, які містилися в ранніх редакціях, не увійшли до фінального тексту. Наприклад, був вилучений великий розділ зі сценою в пекарні, де Шраменко зустрічається із Череванівною і відразу закохується в неї, або цілий розділ, присвячений подіям у Святій Софії. Усі ці зміни наявні в рукописах роману, які значною мірою збереглися до нині.
• «Чорну раду» Куліш планував випустити з ілюстраціями. Він сам зробив ескізи, а також залучив до створення малюнків Сергія де Бальмена (художника-аматора, рідного брата Шевченкового друга Якова де Бальмена). Пропонував також зробити малюнки й Шевченкові, однак той відмовився. Декілька Кулішевих ескізів до роману збереглися донині.

"Чорна рада" закінчується на драматичній ноті, яка залишає читачів з роздумами про ціну влади та її вплив на людське життя. Цей роман не лише збагачує уяву своєю захоплюючою сюжетною лінією, але й виховує патріотичні почуття, відкриваючи читачам героїчне минуле своєї нації.

Завдяки своїй глибині та майстерності, "Чорна рада" Пантелеймона Куліша залишається одним із найцінніших творів у скарбниці української літератури, нагадуючи про нескінченну боротьбу за правду та справедливість.