«Батько українського театру»: до 180-річчя від дня народження Івана Карпенка-Карого

"Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя, се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори;

се розуміє кожний, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література". Іван Франко

29 вересня виповнюється 180 років від дня народження Івана Карпенка-Карого (Тобілевича) українського прозаїка, драматурга, актора, режисера.

Про "батька української комедії», одного із засновників професійного українського театру

29 вересня 1845 року в селі Арсенівка на Кропивниччині народився один з корифеїв українського театру, драматург Іван Карпович Тобілевич. В історію він увійшов під псевдонімом Іван Карпенко-Карий, у якому поєдналися ім'я його батька та прізвище улюбленого героя із п'єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля» Гната Карого.

Його батько походив із старовинного зубожілого дворянського роду й працював прикажчиком поміщицького маєтку. Мати була кріпачкою-покоївкою, яку закоханий Карпо Тобілевич викупив у панів Золотницьких. Саме вона, маючи можливість подорожувати з панами Європою і бувати на театральних виставах, закохалася в театр і передала цю любов своїм дітям. Крім Івана Карпенка-Карого її дітьми були Микола Садовський, Панас Саксаганський та Марія Садовська-Барілотті – ціла плеяда корифеїв українського театру.

Через матеріальну скруту освіта Івана обмежилася чотирикласним училищем, після чого з 14-ти років він пішов працювати до канцелярії в Єлисаветграді (нині – місто Кропивницький). Загалом служба в різних канцеляріях – від писарчука до секретаря міського поліцейського управління – тривала майже два десятиліття.

На початку 1860-х, працюючи в повітовому суді в Бобринці, познайомився з Марком Кропивницьким, разом з яким стали учасниками аматорського театрального гуртка. Тобілевич у цьому гуртку був і керівником, і режисером, і актором, беручи участь у створенні вистав за п'єсами Гоголя, Мольера, Шіллера. Захоплення Івана сценою було настільки сильним, що юнак ходив пішки за півсотні кілометрів до Єлисаветграда, щоб подивитися «Наталку-Полтавку» у виконанні місцевих акторів, а також виставу шекспірівського «Отелло» за участю видатного негритянського трагіка Айри Олдріджа в головній ролі. Але Емський указ 1876 року про заборону української мови поклав край виставам українського аматорського гуртка.

Після переводу в Єлисаветград Тобілевич захопився культурно-громадською діяльністю: став одним з ініціаторів створення Товариства для поширення ремесел і грамотності, а згодом і так званої ремісничо-грамотної школи, в якій безкоштовно навчалися діти бідняків. Брав участь і в роботі аматорського гуртка, збори від вистав якого йшли на допомогу бідним учням. Згодом гурток аматорів стає популярним у місті.

У 1870 році Іван Тобілевич одружився з Надією Тарковською, рідною сестрою Олександра Тарковського (в майбутньому – учасника народовольчого гуртка, що збирався у будинку Тобілевичів, батька знаменитого поета Арсенія Тарковського і діда всесвітньовідомого кінорежисера Андрія Тарковського). На землі, отриманій у посаг, побудував маєток, який після смерті дружини у 1881 році назвав на її честь хутором «Надія». Нині «Хутір Надія» – державний музей-заповідник Івана Карпенка-Карого (Тобілевича).

Переконання Тобілевича привели його до нелегального українофільського гуртка, який пропагував революційно-визвольні ідеї, розповсюджував заборонену літературу. На засіданнях цього гуртка обговорювалися і перші твори Карпенка-Карого: оповідання «Новобранець» та драма «Бурлака» («Чабан»).

За участь у діяльності гуртка та «допомогу політичним злочинцям» восени 1883 року він був визнаний політично неблагонадійним, звільнений зі служби, а в травні наступного року – висланий на 3 роки до Новочеркаська під гласний нагляд поліції. Незадовго до того він одружується із хористкою трупи Михайла Старицького Софією Дітковською. Щоб заробити на прожиття, піднаглядний Тобілевич працював підручним коваля, а згодом відкрив палітурну майстерню.

Навесні 1887 року Карпенку-Карому було дозволено повернутися в Україну, але ще до кінця 1888 року він перебував на хуторі «Надія» під гласним наглядом поліції (негласний нагляд було знято з нього 12 березня 1903 року). Діставши громадянські права, Карпенко-Карий приєднався до нової театральної трупи, створеної його братом Панасом Саксаганським, у якій до кінця життя працював як артист, режисер, драматург. Його драматургічна спадщина складається з 18 закінчених п'єс і трьох невеликих уривків, що залишилися в чернетках.

До кінця життя продовжував боротися за український театр. У 1897 році на з'їзді сценічних діячів у Москві Панас Саксаганський виголосив з трибуни написану братом записку, де засуджувалися факти утисків та переслідування українського театру. У 1900-1904 створив власну трупу, яка продовжувала традиції Театру корифеїв.

Але у драматурга діагностують рак печінки та селезінки. Карпенко-Карий їде до Берліна, сподіваючись на допомогу німецьких лікарів, однак хвороба бере своє. 15 вересня 1907 року Іван Тобілевич помер у Берліні, згодом його тіло перевезли до України. Похований на кладовищі на хуторі «Надія».

Авторську спадщину Карпенка-Карого сформовано вісімнадцятьма побутово-психологічними п'єсами. З-поміж творів уславленого драматурга найширшого визнання набули комедії «Мартин Боруля» (1886), «Сто тисяч» (1889), «Чумаки» (1897), «Хазяїн» (1900), «Паливода XVIII століття» (1893) та інші. Твори Карпенка-Карого є взірцем української й світової драматургії, що постали на ґрунті етнографічних джерел та були відзначені сучасниками світової періодики, зокрема чеськими виданнями «Злата Прага», «Звон», «Свободна земле» тощо.

Основоположник театру, батько комедії, його діяльність мала надзвичайне значення для громадського та духовного життя України.

Іван Карпенко-Карий: цікаві факти

• У школі Іван був найсильнішим і дивував усіх тим, що силу ніколи не показував. Хіба щоб захистити слабшого. Усі це знали й побоювалися його.
• Іван Тобілевич, скінчивши чотирикласну школу в місті Бобринці, заради шматка хліба мусив поступити в 14 років до губернської канцелярії як урядовець.
• Справа українського театру не переставала хвилювати серце молодого чиновника. З Бобринця Іван Тобілевич ішов до Єлисаветграда пішки шістдесят верст, щоб побачити видатного англійського трагіка Олдріджа, який грав того вечора в трагедії Шекспіра "Отелло".
• Кар'єру Іван зробив швидко: став чиновником повітового суду, з окладом для його віку немалим — 14 рублів.
• Служачи секретарем поліції в Єлисаветграді, Карпенка-Карого називали "дивним поліцейським": він не лаявся по-московськи й зовсім не брав хабарів, приязно ставився до всіх людей, незалежно від стану.
• Свій хутір назвав на честь дружини – Надія. Він самостіно косив, орав, сіяв. На хуторі він викопав ставок, ловив рибу — й випускав назад.
• Все життя драматург товаришував з Марком Кропивницьким. Вони разом були на чиновницькій службі, пізніше разом організували драматичний гурток і створили театр корифеїв.
• З 18 п'єс драматурга принаймні 3 досі не сходять зі сцени: "Мартин Боруля", "Хазяїн", "Сто тисяч".

Топ-10 цитат Карпенка-Карого

• «Просвіта, брат, - велика сила!» "Хазяїн"
• «Ні, ви проти науки не ідіть! Без науки, без струменту, без опиту, куди не повернися, нічого не зробиш» "Сто тисяч"
• «Краще жить на світі щасливим мужиком, ніж нещасним паном» "Мартин Боруля"
• «Обіцянка - цяцянка, а дурневі радість» "Сто тисяч"
• «Де ж і голосам буть, як не в народі. Що виростає на волі, серед степу широкого!» "Хазяїн"
• «Поети єсть сіль землі, гордість і слава того народу, серед котрого з'явились; вони служать вищим ідеалам, вони піднімають народний культ ... Всі народи своїх поетів шанують, почитають і ставлять їм пам'ятники» "Хазяїн"
• «У мене в шапці більше розуму, ніж у тебе в голові» "Сто тисяч"
• «Після сварки тільки поріг переступить важко, а переступив - і помирився!» "Безталанна"
• «Вік живи, вік учись» "Сто тисяч"
• «Тут думок, як піску в морі» "Сто тисяч"