«Коли оживає казка»: казкове рандеву з "Ріпкою" |
| Автор: Івано-Франківська центральна міська дитяча бібліотека | |||
|
17 вересня об 11.00 до центральної бібліотеки для дітей завітали першокласники початкової школи № 26 на казкове рандеву «Коли оживає казка». Сьогодні оживала стара-престара і вічно молода казка – «Ріпка», яка ненав'язливо, але дуже переконливо вчить, що разом можна й ріпку витягнути, що разом ми – сила! Разом всією родиною будь-яка справа вирішується легше. Не варто недооцінювати допомогу наймолодших — іноді вона найцінніша. Діти слухали казку «Ріпка» у виконанні гурту Ot Vinta, разом з ним підспівували, танцювали, а потім по черзі оживляли казку самі, перевтілюючись у знайомих героїв! Кожен був задіяний, задоволений, схвильований і радісний! Було весело! Було казково! Було артистично! Все про казку «Ріпка» - це народна казка, яка існує в різних культурах, але український варіант особливо відомий завдяки адаптації Івана Франка. Він переклав «Ріпку» у 1891 році. На свій манер переклав казку «Ріпка» і дитячій письменник Юрій Ярмиш. Казка «Ріпка» відома і в інших культурах світу: англійська, німецька, французька версії цієї казки знайомі дітлахам в їх країнах. Казку «Ріпка» відносять до типу ланцюжкових. Вона легко запам'ятовується, легко розігрується, легко адаптується під сучасні реалії. Мабуть, тому її так люблять діти!
"Ріпка" на новий лад у виконанні гурту Ot Vinta 23 вересня об 11.00 до центральної бібліотеки для дітей знову завітали першокласники початкової школи № 26 на казкове рандеву «Коли оживає казка». Дітей було багато: два класи - 1-Б та 1-В з нетерпінням очікували цієї зустрічі! Адже кожне маля добре знає цю простеньку казку, і сьогодні кожен з них хотів перевтілитися у казкового героя, відчути себе на маленький сцені, почути оплески глядачів! г «Ріпка» в обробці Івана Франка "Був собі дід Андрушка, а в нього баба Марушка, а в баби дочечка Мінка, а в дочки собачка Хвінка, а в собачки товаришка — киця Варварка, а в киці вихованка — мишка Сіроманка. Раз весною взяв дід мотику, скопав у городі грядку велику, гною трохи наносив, грабельками підпушив, зробив пальцем дірку та й посадив ріпку. Працював дід не марно: зійшла ріпка гарно. Щодень ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку поливав, їй до життя охоти додавав. Росла дідова ріпка, росла! Зразу така, як мишка, була, потім як кулак, потім як буряк, потім як два, а нарешті стала така, як дідова голова. Тішиться дід, аж не знає, де стати. «Час, — каже, — нашу ріпку рвати». Пішов він на город — гуп, гуп! Узяв ріпку за зелений чуб; тягне руками, вперся ногами, мучився, потів увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе він бабу Марушку: «Ходи, бабусю, не лежи, мені ріпку вирвати поможи!» Пішли вони на город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за плече. Смикає дід ріпку за гичку, смикає баба діда за сорочку, працюють руками, упираються ногами — промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе баба дочку Мінку: «Ходи, доню, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!» Пішли вони на город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку — тягнуть руками, упираються ногами, промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе дочка собачку Хвінку: «Ходи, Хвіночко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!» Пішли вони на город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спідничку — тягнуть руками, упираються ногами, промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе собачка кицю Варварку: «Ходи, Варварко, не лежи, нам ріпку вирвати поможи!» Пішли вони на город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спідничку, киця собачку за хвостик. Тягнуть і руками, і зубами, упираються ногами; промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе киця мишку Сіроманку: «Ходи, Сірочко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!» Пішли вони на город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спідничку, киця собачку за хвостик, мишка кицю за лапку — як потягли, як потягли, так і покотилися. Упала ріпка на діда Андрушку, дід на бабу Марушку, баба на дочку Мінку, дочка на собачку Хвінку, собачка на кицю Варварку, а мишка — шусть у шпарку."
|
| Дьоміна Анна «Зникнення у Кобилячій Голові»: казкова повість. |
|
| Детальніше... |
|
|
|
"Усе спливе, окрім любові, Казок і добрих казкарів" Ірина Жиленко
Коли Кобиляча Голова з'являється в Кам'янці- Подільському , все раптом йде не за планом.
Радіємо осені попри все та навчаємо дітей знаходити драйв у природі, творити різноманітні вироби руками,
1 жовтня-особливий день для українців, він об'єднав три свята: День Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва та День Захисника України.
"Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя, се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори;