«У рідному слові безмежна є сила »: до Дня української писемності та мови

Святкування Дня української писемності та мови 9 листопада не випадкове,

адже саме цього дня православна церква вшановує пам'ять Преподобного Нестора-літописця (бл. 1050 - 1114). Він у сімнадцять років прийшов у Києво-Печерську лавру послушником. Молитвою юний подвижник невдовзі перевершив найвидатніших старців. Головним його послухом у монастирі була книжкова справа, яка стала змістом життя Нестора. "Повість минулих літ" Нестора-літописця - це перша пам'ятка Київської Русі, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Цей твір був і залишається найвидатнішою пам'яткою літописання. Нестора-літописця можна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, але й словесності. Він працював до останнього дня свого земного життя. Мощі святого покояться у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Українською Православною церквою встановлений орден "Преподобного Нестора-літописця". Мова - одна з головних ознак нації, вона забезпечує єдність функціонування і розвитку етносу у просторовому і часовому вимірах. "Мова - втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо, вивчаймо, розвиваймо! Борімося за красу мови, за правильність мови, за багатство мови..." (М. Рильський).

Словесність - джерело, з якого починається струмок знань, що ширшає, набирає сили й розливається могутньою рікою. Мовою людина мислить, прилучається до духовності свого народу, завдяки їй стає людиною. Мова єднає людину з її предками, з її культурою. Вона має могутній дар животворчої й невичерпної скарбниці, з якої ми черпаємо уявлення про світ, свою родину й увесь свій край. До скарбниці рідного слова кожне покоління привносить коштовності глибоких сердечних порухів, історичні події, вірування та погляди. Українська мова змістом, багатством, глибиною й різноманітністю переживань, відбитих у ній, красою й мелодійністю посідає одне з перших місць серед мов народів світу. Саме вона підтримує свідомість національної єдності українського народу, любов до Батьківщини й пошану до себе.

Центральна бібліотека для дітей в День української писемності та мови проводила з читачами інтерактивне спілкування «Як парость виноградної лози», плекаймо мову". Сьогодні, коли ми відстоюємо свою незалежність і можливість говорити рідною мовою, ця розмова особливо важлива. Про мову, про сенси, закладені у цих віршах, про їх актуальність говорили з відвідувачами. Слілкування було емоційним, серйозним, мотивуючим. Лунали вірші про мову, читачі поділилися своїми спостереженнями про функціонування української мови у близькому оточенні, у шкільному, тощо. З цікавістю розгадували лінгвістичні загадки, добирали синоніми та антоніми до поданих слів, включилися у гру "Напиши оповідання, слова якого починаються з однієї літери".

Учасники події були у вишиванках, і цей факт підсилював святість слів, які промовлялися на адресу мови, сонячним промінням озивався у душах дітей.

Було цікаво! Було барвисто! Було мовно вишиванково!

Колаж

Спілкування побудували на основі двох поезій про мову - Максима Рильського "Мова" та Сидора Воробкевича «Рідне слово». Рідне слово у вірші Сидора Воробкевича - це зв'язок із предками. Через мову ми переймаємо досвід, мудрість та історію своїх батьків. Сидір Воробкевич оспівує українську мову як генетичний код нації, що єднає покоління, лікує душу та дає силу боротися за своє майбутнє. Рідна мова - це зброя і захист, вона оберігає культуру та самобутність народу від зникнення.. Вона - зв'язок із предками, адже через мову ми переймаємо досвід, мудрість та історію своїх батьків. Вона - духовна енергія, адже здатна надихати на подвиги, заспокоювати в лиху годину та об'єднувати мільйони сердець. "Мово рідна, слово рідне, хто вас забуває, той у грудях не серденько, але камінь має!"

Максим Рильський написав свій вірш "Мова" у 1956 році у період «хрущовської відлиги». Дуже ліричний вірш, ніби медитація, закликає любити, берегти та постійно вдосконалювати рідну мову. У вірші « Мова» поет з великою ніжністю і любов'ю говорить про мову, яка звучить як пісня океану. Мова рідного народу глибока у мудрості.  Мова – це найдивовижніший і найчарівніший скарб, що людина створила за всю свою історію. Скільки нерозгаданих таємниць, яка неповторна краса і могутня сила криється, здавалося б, у найпростіших словах, які здатні зворушити людські серця.

Автор порівнює рідну мову з молодою паростю (пагоном) виноградної лози, яку треба лагідно та щодня плекати. Потрібно «пильно й ненастанно політь бур'ян», тобто позбуватися засміченості та суржику. Хиба не актуальні ці настанови письменника сучасним українцям!? Адже народ і мова - єдині! Вірш відкривається цитатою Вольтера: «Треба доглядати наш сад». Мова - це наш сад, і Рильський радить не боятися заглядати у словники, зокрема Бориса Грінченка та Володимира Даля, і як «розумний садівник», доглядати мову! Сад тут символізує мову та людську культуру. Мова — це живий організм і безцінний скарб. Художній образ - парость виноградної лози — символ молодості, тендітності та потреби в постійній турботі про мову."Як парость виноградної лози, Плекайте мову."

Зі святом вас, шанувальники рідного слова! "Як парость виноградної лози, Плекайте мову."

Максим Рильський "Мова"