«Веселий пересмішник – щира душа України»: до 135-річчя від дня народження Остапа Вишні

Анатолій Костецький згадує: «Пам'ятаю, як голосно, довго і з дивовижною насолодою сміявся,

коли вперше прочитав оповідання Остапа Вишні для дітей.» Не одне покоління дітей, підлітків та й дорослих пам'ятають таку саму реакцію. Магічна сила слова Вішневих усмішок знайома мільйонам і мільйонам читачів. Оповідання Остапа Вишні – це магія гумору, дивовижна насолода читання, релаксотерапія і разом з тим глибокі та мудрі думки!

Про письменника (можна прочитати й тут)

Остап Вишня – це псевдонім Павла Михайловича Губенко. Так насправді звали письменника, який обрав собі за псевдонім веселе, соковите й споконвіку українське ймення «Остап Вишня».

Народився майбутній письменник 12 листопада 1889 року в селі Грунь на Полтавщині (сьогодні це Охтирський район Сумської області) в багатодітній родині селянина.

Батько мріяв, щоб Павлуша, так його всі називали, отримав якнайкращу освіту, бо змалечку виявляв неабиякі здібності, ще й мав нестримний і нездоланний потяг до читання. Спочатку Павло навчався у місцевій початковій школі, згодом – у двокласній школі в містечку Зіньків. Він дуже просився у батьків вчитися «на вчителя» у Глухівський вчительський семінарії, навіть плакав, згадує сестра письменника, але в родини не було грошей.

Повезли Павлушу до Києва, у військово-фельдшерську школу, вчилися в який хлопці на кошт держави. Вчився Павло неохоче, але іспити здав блискуче.

У 1907 році Павло Губенко йде на військову службу, а згодом працює у Київській лікарні Південно-Західної залізниці.

Під час нічних чергувань у лікарні у майбутнього письменника вистачало часу, аби десь у тихому закапелку списувати аркуш за аркушем, працювати над подальшою самоосвітою, занурившись з головою у підручники. Здав екстерном іспити за гімназію та глибше поринув у літературну роботу.

2 листопада 1919 року на шпальтах газети з'являються перші рядки майбутнього класика української літератури, а з 1921 року він починає активно і постійно працювати у пресі.

У 1923 році виходять поспіль дві книжечки Остапа Вишні, а далі – книга за книгою. Тож у 1928 році він мав у доробку 23 книжечки, що витримали сорок два видання лише протягом чотирьох років!

Та невдовзі вже відомого, знаного й шанованого письменника безпідставно, як водилося у ті часи, звинувачують хтозна у яких гріхах і заарештовують.

Повернувся до літературної роботи Остап Вишня після жорстоких і нещадних таборів тільки 1944 року. Не дивлячись на значні втрати і часу, і здоров'я, він одразу ж на повну потужність включився в письменницьку роботу!

Натхненно, і з глибокою внутрішньою насолодою і втіхою писав веселі і мудрі оповідання для дітей. І завжди хвилювався: «... коли берусь за дитяче оповідання, то якийсь острах заповзає в душу: а чи подужаю, а чи стачить таланту написати так, щоб схвилювати душу малого читача, щоб розумно розвеселити його?»

Цікаве про Остапа Вишню

• Упродовж життя написав близько двох з половиною тисяч творів: це гуморески, нариси, фейлетони, памфлети, мемуари, щоденник, переклади.
• Остап Вишня є засновником нового жанру – усмішка. Він писав: «Хоч «фейлетон» уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово «усмішка» більш українське від «фейлетону». Усмішка - різновид гумористичного оповідання, у якому оповідь про події коротка, точна, дотепна і добра.
• Провідна тема всієї творчості письменника: розвінчання недоліків людини і суспільства.
• Остап Вишня – редактор гумористичного журналу «Перець».
• Остапа Вишню звинуватили "в контрреволюційній діяльності й тероризмі", оголосили "ворогом народу". 10 років він провів у засланні в сталінських таборах.
• Дружина Остапа Вишні Варвара Губенко-Маслюченко дочекалася чоловіка з таборів і була з ним до кінця життя.
• «Я вважаю за українця не того, хто вміє добре співати «Реве та стогне ...» та садити гопака, і не того, в кого прізвище на «ко» - а того, хто бажає добра українському народові, хто сприяє його матеріальному й духовному розвиткові...» З інтерв'ю А. Костецького з О. Вишнею.

• Популярність «вишневих усмішок» сприяла формуванню національної свідомості та «уявлянню нації» не лише етнічно українським селянством, а й масовим міським читачем «усмішок».