Вірші про літо

Польовик-польовичок,

золотий капелюшок,

золота борідка,

вуса, наче щітка.

Солом'яні постольці

топчуть землю звично.

В нього дзвоник у руці, —

колосок пшеничний.

Дзінь-дзєлень,

дзінь-дзелень, —

дзвонить дзвоник

всенький день.

Кличе він щоліта

косарів косити.

В чистім полі походжаю,

Скільки зору — оглядаю

Буйні ниви та лани:

Скрізь пишаються вони!

Колос колосу киває,

Колос колосу співає,

Ніби скрізь гуде бджола,

Божа ратайка мала.

Перепілка голосиста

І комашка золотиста,

Жук, метелик той і я —

Всі в степу одна сім’я.

А над степом вітер віє,

Сяє сонце, землю гріє,

Ходять-грають на корні

Хвилі золота ясні.

У пшеничній зернині

Більше як сто казок, —

У пшеничній зернині

Схований колосок.

А в тім колоску — півжмені

Зерна.

А з того зерна колоски довжеленні

Знову добуде сила земна.

А з тих колосків — решето зерен,

А з решета зерен — зерен мішки.

А далі, а далі світ ясен і зелен

Вінком обів’ють золоті колоски.

І хліб наш, і хлібом осяяна пісня,

І місто, й веселка нового моста,

І все те, що є і що буде опісля,

В зернині було і з зернини зроста.

Де тополя росте,

Серед поля стою.

І шумить, і співа

Жито думку свою.

Шумить жито, співа,

Заохочує жить.

Вітерець повіва,

Жито хилить, п’янить...

Жито шепче мені,

Як привільно навкруг,

І тремтить вдалині

Й потопа виднокруг...

Гей, простори які.

Любо-мило землі:

Де не глянь — колоски

Та всі в злоті-сріблі.

Де не глянь — колоски

Проти сонця блись-блись.

Лиш ген скраю ліски,

Ніби дим, простяглись...

Лише скраю ліски,

А то все, все жита,

Колоски, колоски,

Тиха думка свята.

Коли акацій буйний цвіт

запах на березі крутому,

з далеких мандрів теплохід

вертався поночі додому.

За бортом — хвилі вороні,

і в морі в темряві гуркоче...

Та ось, як вогник у вікні,

маяк заблимав серед ночі.

Він випромінював тепло,

до себе кликав крізь негоду,

і дужче битись почало

залізне серце теплохода.

Світив той вогник-трудівник

і моряку біля штурвала,

але дивитися в той бік

сльоза солона заважала.

Бо це горів для моряка

і цвів на вітрі, мов жарина,

не просто вогник маяка,

а перший вогник Батьківщини.