Вірші про літо
|
Автор: Павло Мовчан
|
Польовик-польовичок,
золотий капелюшок,
золота борідка,
вуса, наче щітка.
Солом'яні постольці
топчуть землю звично.
В нього дзвоник у руці, —
колосок пшеничний.
Дзінь-дзєлень,
дзінь-дзелень, —
дзвонить дзвоник
всенький день.
Кличе він щоліта
косарів косити. |
Вірші про літо
|
Автор: Микола Чернявський
|
В чистім полі походжаю,
Скільки зору — оглядаю
Буйні ниви та лани:
Скрізь пишаються вони!
Колос колосу киває,
Колос колосу співає,
Ніби скрізь гуде бджола,
Божа ратайка мала.
Перепілка голосиста
І комашка золотиста,
Жук, метелик той і я —
Всі в степу одна сім’я.
А над степом вітер віє,
Сяє сонце, землю гріє,
Ходять-грають на корні
Хвилі золота ясні. |
Вірші про літо
|
Автор: Дмитро Павличко
|
У пшеничній зернині
Більше як сто казок, —
У пшеничній зернині
Схований колосок.
А в тім колоску — півжмені
Зерна.
А з того зерна колоски довжеленні
Знову добуде сила земна.
А з тих колосків — решето зерен,
А з решета зерен — зерен мішки.
А далі, а далі світ ясен і зелен
Вінком обів’ють золоті колоски.
І хліб наш, і хлібом осяяна пісня,
І місто, й веселка нового моста,
І все те, що є і що буде опісля,
В зернині було і з зернини зроста. |
Вірші про літо
|
Автор: Павло Тичина
|
Де тополя росте,
Серед поля стою.
І шумить, і співа
Жито думку свою.
Шумить жито, співа,
Заохочує жить.
Вітерець повіва,
Жито хилить, п’янить...
Жито шепче мені,
Як привільно навкруг,
І тремтить вдалині
Й потопа виднокруг...
Гей, простори які.
Любо-мило землі:
Де не глянь — колоски
Та всі в злоті-сріблі.
Де не глянь — колоски
Проти сонця блись-блись.
Лиш ген скраю ліски,
Ніби дим, простяглись...
Лише скраю ліски,
А то все, все жита,
Колоски, колоски,
Тиха думка свята. |
Вірші про літо
|
Автор: Анатолій Качан
|
Коли акацій буйний цвіт
запах на березі крутому,
з далеких мандрів теплохід
вертався поночі додому.
За бортом — хвилі вороні,
і в морі в темряві гуркоче...
Та ось, як вогник у вікні,
маяк заблимав серед ночі.
Він випромінював тепло,
до себе кликав крізь негоду,
і дужче битись почало
залізне серце теплохода.
Світив той вогник-трудівник
і моряку біля штурвала,
але дивитися в той бік
сльоза солона заважала.
Бо це горів для моряка
і цвів на вітрі, мов жарина,
не просто вогник маяка,
а перший вогник Батьківщини. |
|
|