Біля яру, біля стежки
одягла верба сережки.
Головою хилитала,
потихесеньку питала: —
Де ота біленька хатка,
що гарнесенькі дівчатка?
Хай би вибігли до стежки.
Подарую їм сережки.
Знов починається весна!..
Знов починаються дива...
То серед двору із-під снігу
раптово визирне трава,
то раптом лагідні веснянки
засіють щоки та носи
чи розщебечуться — ще зранку! —
птахи на різні голоси!
А вчора...
Вчора...
Що й казати!
Всі веселилися до сліз:
Славко — дражнило й задирака —
Наталці проліски приніс!..
І зовсім це — не дивина:
так починається весна!
Весна іде! В повітрі молодому
Далекий крик мандрівних журавлів
Вже розітнувсь: ключем вони додому
У рідний край летять з чужих країв.
Весна іде! Веснянки задзвеніли,
Лунає спів по луках і гаях —
Мов устають нові могутні сили
В людських серцях, придавлених серцях.
І в грудях знов солодкії бажання,
І в грудях знов устали поривання,
І встала знов надія молода.
О, весно, йди! Всі ждуть тебе, кохана!
І небо жде, і жде верба приспана,
І ліс, і степ, і скована вода.
Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпощуться качаточка
Поміж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти.
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати?
Ось іде весна .ланами,
перелогами, лісами.
Де не ступить —
з-під землі
лізуть паростки малі.
Як опустить вниз правицю —
зеленіє скрізь травиця.
Як лівицю підведе —
всюди листя молоде.
На берізку гляне зблизька —
у сережках вся берізка,
до верби підійде — ба!
— в білих котиках верба.
А як здійме руку вгору
до блакитного простору —
з кожним помахом руки
линуть з вирію пташки.
Розквітають в луках квіти,
зеленіють в лісі віти.
Все зелене, молоде...
За весною літо йде!
Powered by Joomla!1.5 Multicategories
Дарка й Кет не уявляють свого життя без танців.