Незвичайні історії простих речей

PDF Print E-mail

Цікавинки звідусіль

Автор: Збірка «Дванадцять місяців»   
Головна статті
Незвичайні історії простих речей
Сторінка 2
Всі сторінки

Цікаві факти

Коли святкують новий рік?

Дивне, скажете ви, запитання. Звичайно, 1-го січня святкують Новий рік. Але не поспішайте з такою відповіддю. 1 січня справді відзначають свято Нового року в більшості країн світу.

Однак в Афганістані, приміром, Новий рік святкують напровесні — 21 березня.

А в Індії взагалі для цього свята нема єдиного дня: в одній місцевості відзначають взимку, в іншій — улітку.

В Італії Новий рік святкують 6 січня. І подарунки маленьким італійцям приносить не Дід Мороз, а добра фея Бефана...

Новий рік любить... галас

У кожній країні є свої новорічні звичаї і традиції. В Панамі опівночі на пожежних вежах починають дзвонити у дзвони, вмикають усі сирени, автомобільні гудки. Діти й дорослі у цей час щосили кричать і стукають чим попало. А весь цей гамір для того, щоб «задобрити» Новий рік.

Тринадцятий місяць

Тринадцятий місяць року є в Ефіопії. Перші дванадцять місяців мають по тридцять днів, тринадцятий — п'ять (у високосному році — шість) днів. До речі, у тринадцятому місяці всі громадяни цієї африканської держави працюють безплатно. Тож святкування Нового року тут — і прощання з «невигідним» місяцем.

Зелений горіх на щастя

Напередодні Нового року в Судані повсюди розкидають зелені горіхи. І найкраще новорічне побажання для кожного — знайти зелений горіх. Отож і розкидають їх, бо горіх — символ щастя.

Кумаде — то граблі

У Японії перед Новим роком кожен прагне купити бамбукові граблі. Вони бувають різного розміру — від 10 сантиметрів до півтора метра. Купують їх для того, щоб було чим загрібати щастя у Новому році.

Розкуповують тут і яскраво-червоні пузаті ляльки дарума. Є в цих ляльок одна особливість — у них не намальовані очі.

Перед Новим роком треба самому розмалювати одне око і загадати бажання. Якщо воно здійсниться, то даруме розмальовують і друге око.

Плугом по снігу

Єдина країна, де взимку прагнуть зорати засніжене поле,— це Іспанія. Тут існує давній новорічний звичай. Селяни в кожухах з дзвіночками на поясах стають на ходулі і виходять в поле. А плуг тягнуть не коні, а теж переодягнені селяни. Всі разом вони намагаються зорати сніг. Бо вважають, що у такий спосіб «закличуть» багатий урожай на свої поля.

Мова жестів

Руки можуть багато про що сказати співрозмовнику. Існує традиція тиснути руки під час зустрічі. Але цього не можна робити в Греції. Якщо ви простягнете греку відкриту долоню — це буде для нього смертельна образа.

Коли щось потрапить в око, не поспішайте відтягувати нижню повіку — житель Саудівської Аравії подумає, що ви назвали його дурнем.

Якщо під час розмови у вас засвербіло вухо і ви потягли мочку донизу, то знайте: іспанцю ви сказали «Ти стара калоша!», мальтійцю — «Пролаза ти такий-сякий!», італійцю — «Котися звідси, кульбабко!». А от португальцю цей жест сподобається, бо означає для нього щось приємне.

Кільце, складене з великого і вказівного пальців, сподобається американцю,— мовляв, «усе о'кей». «Треба готувати гроші»,— подумає японець. «Я вб'ю тебе!» — так зрозуміє цей жест переляканий житель Тунісу. Злякається і сирієць, бо подумає, що його посилають до дідька, а для француза то просто нуль.

Лікувальні кольори

Багаторічні дослідження вчених свідчать: сонячні промені, які проходять крізь скло різних кольорів, набувають лікувальних властивостей. Червоний колір використовують для лікування різноманітних запалень. Синій і зелений кольори заспокоюють, поліпшують зір. Жовтогарячий сприяє апетиту, жовтий цілюще діє при шлункових захворюваннях, пурпуровий корисний для кровотворення, при хворобах печінки.

Кожній планеті Сонячної системи відповідає певний колір: червоний — колір Марса, зелений — Венери, пурпуровий — Меркурія, чорний — Сатурна, синій, золотий, срібний — відповідно кольори Юпітера, Сонця і Місяця.

Слово «мільйон» означає тисячу тисяч

У тринадцятому столітті відомий мандрівник Марко Поло побував у Китаї і, бажаючи визначити незліченні багатства цієї чудової країни, він вигадав слово «мільйон».

Рахуючи безупинно по десять годин на добу, ви б дорахували до мільйона за місяць.

Переконатися в цьому неважко усним обчисленням: година має 3600 секунд, десять годин матимуть 36000. Виходить, за три доби ви нарахуєте всього сто тисяч. Оскільки ж мільйон вдесятеро більший, то й часу на рахування піде вдесятеро більше, тобто тридцять днів.

Зробивши мільйон кроків в одному напрямку, ви пройшли б кілометрів шістсот.

Мільйон крапок друкарського шрифту, поставлені щільно в ряд, розтяглися б у лінію завдовжки в сотню метрів.

Черпаючи наперстком мільйон разів, ви начерпаєте близько тонни води.

Якби книга мала мільйон сторінок, то була б метрів п'ятдесят завтовшки.

Мільйон днів — це понад двадцять сім століть. Від початку нашої ери ще не минуло мільйона днів.

Чи доживемо ми до 120 років?

На Канарських островах 1868 року страшним ураганом було повалено «драконове дерево», відоме ще з XV століття. Його вік — 6000 років.

Людське життя незмірно коротше. До того ж людина нерідко свідомо його укорочує. Укорочує зневажливим ставленням до власного здоров'я. Хтось із великих казав: «Соромно робиться, коли людина — цар природи — відступає від вимог самої ж природи. Люди повинні жити до 120 років, а ми вже в ЗО нічого не варті. Статура карикатурна, сил немає, здоров'я — також, а без здоров'я нічого немає».

Чи ж може хто з нас дожити до 120 років? В історії відомі класичні випадки довгожительства. Так, наприклад, 160 років прожив норвезький моряк Сурінгтон. Цікаво, що одружився він лише в 111 років, а після смерті дружини сватався до ще молодшої жінки, яка йому відмовила.

Ну, а англійський селянин Томас Паар прожив 152 роки. І протягом усього свого життя він працював, вів здоровий спосіб життя, мав врівноважений, доброзичливий характер, любив поборотися із синами і внуками. Він пережив дев'ять англійських королів і помер... внаслідок переїдання (першого в своєму житті) в королівському палаці, куди його запросив монарх, зацікавившись таким феноменальним довгожителем.

Сміх — запорука здоров'я

Норвезький професор Карл Родал радить: «Стрибайте і смійтеся якомога більше». Сміх і стрибки зміцнюють м'язи грудей і шлунка, поліпшують роботу легенів. Це своєрідна зарядка для всього організму. Навіть дорослим професор пропонує «згадати дитинство», придбати скакалки й стрибати не менше трьох хвилин на день.

Лікує музика

Музика займає багато місця в нашому житті. Проте дуже мало відомо, як вона діє на організм людини. Як показали досліди, темп і тембр музики впливають на діяльність серця. Наприклад, швидка музика збільшує частоту серцевих скорочень на 4 — 5 ударів на хвилину.

Під дією музики в спортсменів змінюється частота пульсу, тиск крові, температура шкіри. Музика поліпшує пам'ять.

Зараз музику використовують при лікуванні деяких захворювань. З'явилося навіть слово — «музотерапія».

Нагорода — парасолька

Цілу колекцію парасольок повіз додому з Паризької олімпіади 1900 року американський легкоатлет Алвін Кренцлейн. Здобувши перемоги в бігу на 60 метрів, стрибках у довжину і в бар'єрному бігу на 110 і 200 метрів, він чотири рази піднімався на п'єдестал пошани. І чотири рази його нагороджували... парасолькою. Виявляється, медалей на тій Олімпіаді ще не вручали, а відзначити спортсменів треба було. От і знайшли вихід із становища: дуже модні на той час парасольки стали найвищою нагородою за олімпійські досягнення.

День крику

Цікаво відзначають національне свято — День крику — мексиканські школярі. Тоді вже вони можуть накричатися донесхочу.

І галасують в цей день не тільки діти, але й дорослі.

Виникло свято це в той час, коли країна звільнилася від іспанського гніту. Довідавшись про довгождану волю, мексиканці почали голосно кричати, висловлюючи таким чином свою радість. Ця традиція збереглася й досі.

В День крику учні збираються на шкільних подвір'ях, а дорослі на майданах і волають, як і скільки кому заманеться. Особливо гамірно на центральній площі столиці Мехіко. Сюди разом з дітьми й дорослими за традицією приходять погаласувати міністри і навіть президент республіки.

Старша сестричка Попелюшки

Героїню всесвітньо відомої казки Шарля Перро Попелюшку знають всі. Проте не всім відомо, що у неї, як з'ясувалося, була старша сестричка і жила вона у Єгипті. Звали її Родопис.

Пригоди французької та єгипетської казкових героїнь дуже схожі між собою. Але замість кришталевого черевичка, як це трапилося з Попелюшкою, Родопис загубила золоту сандалію.

Про це свідчать малюнки на давньому єгипетському папірусі, де описано пригоди Попелюшки-Родопис із берегів Нілу.

Оце комп'ютер!

Робота головного мозку людини нагадує комп'ютер, а комп'ютер часто порівнюють із нашим мозком. Так і кажуть про нього: «електронний мозок». Як і комп'ютер, мозок отримує сигнали, приймає рішення й видає команди. Тільки комп'ютер набагато простіший. Сигнали йому подають кнопки, та й натискають на них по черзі, а не на всі відразу. Мозку складніше: йому сигналізують всі органи чуття — шкіра, очі, вуха, ніс, язик. Водночас він отримує інформацію і від кожного внутрішнього органа. Мозок, одержуючи інформацію з усіх боків, приймає всі рішення одночасно й відповідає одразу всім.

Якби вчені задумали з малесеньких деталей спорудити комп'ютер, який би працював, як людський мозок, то був би він розміром, як хмарочос, і важив би мільйони тонн.

Хто що жує

Історія жуйки, яка звично сприймається як винахід XX століття, має глибоке коріння в давнині.

Солдати Александра Македонського жували гілки дикої м’яти (гумкою це не назвеш, але навики жування вироблялись стійкі). Ескімоси жували (і жують) китовий жир і китову шкіру. Мешканці Західної Африки жували горіхи дерева кола.

В деяких областях Східної Африки було прийнято жувати ладан — ароматну смолу ладанного дерева.

Андські індіанці жували листя коки. Китайці — корінь женьшеня.

Як і коли прийшов до нас олівець

Перші олівці, схожі на ті, якими ми користуємось зараз, з’явилися десь 330 років тому.

А до того писали свинцевими паличками. І лише у 1658 році виготовили олівці з графітовими стержнями. Адже саме графіт залишає на папері чіткий слід, лінію. Коштували ті олівці дуже дорого, бо виготовлення графітових стержнів вимагало великих затрат. Пізніше до графіту почали домішувати різні сорти глини, що надавало стержням певної міцності.

Ну, а кольорові олівці? Вони з’явилися на початку позаминулого століття, коли майстри навчилися забарвлювати розмелену графітову масу спеціальними речовинами.

Скільки важать знання?

В одному з історичних документів розповідається, що в епоху римського імператора Калігули учні, які користувалися пергаментом, написане злизували язиками.

Згодом почали користуватись пемзою. Пергамент, що виробляли з шкіри тварин, був твердий, і. стирання камінчиками йому не шкодило.

Однак справа ускладнилась з виникненням паперу. Та ось понад двісті років тому відомий англійський хімік Дж. Прістлі попробував стерти шматочком каучуку проведену олівцем лінію. Через кілька років у магазинах з'явилися гумові кубики — предки сучасної гумки. Згодом розпочалось виготовлення гумок, які стирали написане не тільки олівцем, а й чорнилом.

Авторучка і промокальний папір

З чого розпочалась історія авторучки? Спочатку з'явилося гусяче перо. Однак воно не було надто зручним. Адже перо треба було часто вмочати в чорнильницю, а це забирало багато часу. Тоді в металеву трубку з одного кінця почали вставляти заглушку, а з другого гусяче перо. Трубка заповнювалася чорнилом, і писати можна було значно довше. Це й була перша примітивна авторучка.

Винахідником сучасної кулькової авторучки став угорський художник і журналіст Л. Віро. В 1938 році він та його брат (за професією хімік) отримали патент на конструкцію ручки, в якій чорнило подавалося до кульки напругою поршня. А в Австрії почали замінювати рідке чорнило пастою, яка при дотику з повітрям швидко висихала. Такими авторучками користуються сьогодні в усьому світі.

Промокальний папір з'явився лише в минулому сторіччі. На одній з англійських фабрик через недогляд одного з робітників було випущено партію паперу, що вбирав чорнило. Розгніваний фабрикант пригрозив винуватцеві великим штрафом, і робітник, намагаючись якось виправдатись, запропонував підприємцеві реалізувати папір як промокальний. Фабрикантові сподобалася ідея робітника. Згодом, як свідчать документи, фабрикант нажив на цьому великий капітал.

Незабаром промокальний папір здобув світову славу і став у пригоді школярам усього світу.

Коли народилася поштова марка

Поштова марка, до якої ми усі так звикли, народилася 1 травня 1840 року в Англії. Цю першу марку досі усі колекціонери називають «чорним пенні», тому що була вона чорного кольору, а коштувала один пенні (дрібна англійська монета).

Спершу марки були без зубців, їх вирізали спеціальними ножицями. Ясна річ, це було не дуже зручно. І тоді запропонували перфорувати марки, тобто проколювати білі смужки між марками спеціальними машинами. Тепер марки легко відокремлювалися одна від одної, а по всьому контуру з’являлися зубчики.

Прання без мила

Стародавні греки замість мила користувалися... звичайною глиною. Вони викопували в глинистому грунті канави й заливали водою. Туди складали білизну і топтали її ногами. Глина очищала речі від плям. Потім білизну ополіскували й розстеляли на морському березі. Довершував роботу прибій — тер білизну об прибережне каміння.

В VI столітті білизну почали бити дерев’яними палками, терли щітками. Згодом винайшли пральну дошку. А ще згодом придумали новий спосіб прання. Білизну клали в чан, накривали шматком полотна, засипали попелом й наливали гарячу воду.

Сушили випране з давніх-давен на сонці. І цей звичай зберігся й донині.

Як ви думаєте...

Для чого в амуніції солдата XVIII століття потрібні були величезні трикутні капелюхи? Виявляється, не лише для захисту від сонця і дощу. В криси капелюха вставляли міцний металевий прут, який охороняв голову від шабельного удару.

...Якою рукою віддавали честь офіцери російської армії XIX століття? На старовинних гравюрах видно, що честь вони віддавали... лівою рукою. Помилки в цьому немає, оскільки честь повинна віддаватися на кокарду, яка у ті часи містилась на головних уборах з лівого боку.

Чи знаєте ви, що...

...армійський кашкет з’явився двісті років тому і називався кашкетною шапкою. Носили її поза службою і строєм, а набагато пізніше до неї додався ще й дашок.

...фігурки олов’яних солдатиків захоплено збирали Суворов, Наполеон, Уеллс, Стівенсон. А в колекції Андерсена нараховувалось 30 тисяч маленьких воїнів.

Цікаво знати

Вчені підрахували, скільки деревини витрачається зараз на потреби однієї людини протягом її життя. Виявляється, не мало й не багато — 400 дерев з середнім об’ємом стовбура. Бралися до уваги не тільки витрати деревини на виготовлення меблів і житла, а й на виробництво книжок, зошитів тощо.



 

Знайомтесь: книжка!

«Роденія, або Подорож за веселку» Надія Гуменюк

rodenijaОднієї ночі хтось у білій тозі скрадається до книжкової шафи в кімнаті Маркіяна.

Детальніше...

Опитування №11

Що читаєш влітку?

Літературу за шкільною програмою - 24.2%
Додаткову літературу - 33.3%
Обидва варіанти - 42.4%

Всього голосів: 33
голосування за це опитування закінчилось на: 31 серп. 2019 - 00:00
Електронний каталог
Віртуальна реальність
Переможець конкурсу